Перше

Кілька днів тому жж нагадав, що якщо не поновити реєстрацію, мій журнал буде видалений назавжди. Тобто пройшов майже рік. Рік війни. Мені здавалося що після окупації Криму не залишила в стрічці нікого, хто міг би написати щось болюче, але помилилася. Видалити журнал 24 лютого було, певно, вкрай емоційним рішенням, тому що скучила за можливістю писати про те, що мені цікаво так, ніби це цікаво ще для когось. А може все правильно, бо доступ до жж в Україні все одно заблокований.

Я навряд чи буду писати про війну, чи читати щось, окрім кількох фб-сторінок, за якими стежу, бо війна болить десь всередині. І писати буду скоріш за все російською, бо так і не навчилася ненавидіти за якимись сукупними ознаками, типу походження, гендеру, чи мови спілкування (а може просто не вистачає на це сил), що зовсім не означає, що не буду банити кожного, чий світогляд вміщує виправдання російського фашизму.